Я вважаю, що хочу бути менш відомим. Здається, більшість із вас прийшли заради шоу Джара, але як я маю знати. Якби ж був якийсь інший варіант, окрім того, щоб бути публічною особою і руйнувати своє життя в процесі. Якби тільки існував вихід із цієї смердючої діри, окрім довіри до групової свідомості. але його немає, і тому я довіряю. Чесно кажучи, єдина причина, чому я дотримувався прозорості як правило, намагаючись ганятися за підписниками, або точніше за кількістю підписників, — це те, що я почуваюся більш у безпеці, чим більше цієї історії повністю і безсоромно відкрито. Але за достатньо довгий термін... Я відчуваю те саме, що й у ранкові години після заходу в чорній краватці в Оксфорді, за день до переїзду до Лондона... Думаю, я був би набагато щасливішим, якби обробляв поле посеред ніде, ніж мав би справу з цим. Це був би легкий шлях, але виявилося, що багато з вас мають схильність роздавати всі свої сендвічі щодня. Я багато писав про це в щоденнику, і правильне рішення — допомогти вам усім, стежачи, щоб ви не роздавали всі свої сендвічі щодня, так чи інакше, що може здаватися надмірною угодою, але здається, що більшість людей надто невиразні, щоб усвідомити, що віддали понад мільярд доларів за шанс, який насправді набагато гірший, ніж якби вони кинули Усі їхні гроші у вогонь. Це для мене неймовірно. і тому я цим оголошую, що моя єдина місія і бачення в житті — допомагати людям перестати щодня роздавати всі свої сендвічі, навіть якщо це означає зменшити їхню здатність через регулювання та контроль. Це суперечить моїй давній місії — щодня давати кожному сендвіч і дозволяти самому вирішувати, що з ним робити, але, як ми бачили, чим більше людей мають шансів на невдачу, тим більше вони зазнають невдачі. Справжня битва виграна, якщо ми забираємо засоби і цілі, за допомогою яких люди падають на власні дурні маленькі списи. Я знаю, що це занадто довго і ніхто не буде читати, але деякі з вас прочитають, і саме для вас я пишу. <3